КОНКУРС "Легенда про амазонку"/competition "Legend about an amazon" (2)

- Forums - Sign Up - Reply - Search - Statistics - Rules - FAQ -

- Українська - Русский - English - Deutsch -

Ruslana Forum / Fan Club / КОНКУРС "Легенда про амазонку"/competition "Legend about an amazon"

<< . 1 . 2 .

Author	Message
Alex__Angel Member	# Posted: 31 May 2008 21:28 Reply Легенда від WildYennifer Вона прийшла у місто, де на неї ніхто не чекав. На в'їзді її перевіряв молодий охоронець в ідеально допасованій, сліпучо-білій (за столичною традицією) формі. – Ім'я? – Блискавка. – Дуже смішно. Він вперше на такій серйозній роботі, тому нервує, «захищається ще до нападу». – Блискавка. Мене так звуть, – вона поклала на стіл посвідчення. Охоронець узяв – для годиться. Замість читати, певно, нудну біографію, розглянув фотографію. На ній дівчина виглядала краще, ніж насправді – зараз вона стояла перед ним бліда, змучена, хоч напрочуд спокійна. Так само 'для годиться' просканував долоню, навіть не перевіряючи. Не може ж такого бути, щоб неприємності – в перший робочий день! – Звідки? – З Півдня. – Те, що мій пункт – південний, я і сам бачу. Конкретніше, якщо твоя ласка. – З Червоного міста. Охоронець повільно підняв голову. От тобі й маєш. – Що-що? – перепитав з надією – може, у неї з гумором проблеми. – Я з Червоного міста, – повторила дівчина, вдаючи, що не помічає плям на його щоках. – Але... Там же війна... Нікого не випускають... – Звідки ти про це знаєш? – Ну, як... Новини дивлюся і... Та ж усі говорять! Всі знають! – Всі знають, і ти теж... То чому ж ти сидиш тут і протираєш свої випрасувані формені брюки, замість того, щоб допомогти цим людям? – Я... Мені цього не наказували... – А твої боси? Їх, звичайно, не хвилює, що тисячі людей гинуть, чи не так? – Ні, послухай... Чекай, ти мене зовсім заговорила! Я виконую свою роботу... – Виконуй. Я можу йти? – Ні, – він образився. – Мета прибуття. – Я шукаю воїнів. Вдруге охоронець пильно подивився їй в очі. – Навіщо? – Тому що в моєму місті гинуть люди! – Блискавко... – ну от, він хотів, щоб вийшло проникливо, а прозвучало, як неточно підібраний звук у пісні. – Там небезпека на кожному кроці. Там людське життя – ніщо. Де ти знайдеш бодай одну людину, що погодиться піти за тобою? Хто залишить безпечну столицю, щоб ризикувати життям заради чужого міста? – Знайду. Повір. Це все? – Останнє, – він спробував посміхнутися. – Як мені записати мету в'їзду? Вона не відреагувала на жарт. – Напиши – познайомитися з кимось для порожньої балаканини, – Блискавка забрала посвідчення і кинула в сумочку. – Бувай. Щасти тобі. І надалі... Не варто зустрічати таких, як я. * За три дні вона розуміє, що пророцтво молодого охоронця почало збуватися. Хлопці зникали, щойно почувши слово 'війна'. Де ти знайдеш бодай одну людину, що погодиться піти за тобою? Знайду. Як? Навіть тут ніхто нікому не потрібен. Люди забули одне про одного. Хто піде за тобою? Вони гинуть. Маленьких дітей забирають у батьків, щоб виростити з них ідеальних воїнів – тобто тих, що не здатні думати. І навряд чи мають право називатися людьми. Над жінками знущаються. Чоловіків вбивають... Скільки коштує життя? * – Блискавко! Вона здивовано обертається. Бачить молодого хлопця з на диво знайомим обличчям. – Не пригадуєш? Вона хитає головою. – Я Володя. Ну, Вовка. – Володька! – вона кидається йому на шию, хоч хвилину тому не могла пригадати його імені. * «Привіт, спалаху в моїх очах! Ти, певно, знову сидиш біля екрану, не дивлячись на нього. І майже дивуєшся, відкриваючи конверт – справжній папір, справжнє чорнило. За вікном сяють зорі. Ті їх блиск не порівняти з твоєю посмішкою, з вогником у твоїх очах... Хіба це видно на фото? Здається, я просто знаю тебе, знаю все життя, і сам не збагну – звідки...» * – Як ти тут опинилася? У вас... у вас же війна! – Так... – Ти втекла? – Я схожа на втікачку? – Не схожа, вибач... А чому ти перестала писати? – Я думала, ти перестав... – Я переїхав... Звідти написав тобі, – він чомусь почервонів. – А я не отримала листа... – Давай, зайдеш? Чаю поп'ємо, поговоримо... * «Вовка, тут реальна загроза. Скоро війна, я це знаю, всі це знають, та не хочуть вірити. Я не знаю, що робити, як змусити їх ЗРОЗУМІТИ. Їх вб'ють чи захоплять в полон, діти залишаться сиротами, якщо виживуть, і це ще далеко не найгірше...» * Сонце освітлює невелику кухоньку. Володя ставить чайник на плиту і бере з шафки коробку з печивом. – Вибач, нічого такого нема... – Не хвилюйся, я не голодна. Їй незручно за той миттєвий порив, коли вона обійняла його, тож вона сидить, як на голках. Вовка сідає навпроти і просто дивиться в карі іскристі очі. Блискавці стає сили не відвести погляд. – Знаєш, –сказав він після тривалої мовчанки, – ти схожа на фото, яке надіслала. – Бо на ньому зображена я, – вона вдало пожартувала, Вовка посміхнувся. – А я – схожий? – Не знаю... Мабуть, не дуже, я ледь впізнала тебе... – Блискавка почервоніла. – Я ж нічого не кажу. Я вибрав не те фото. Застигле. А на картці, яку ти надіслала, ти – жива. Справжня, тому дуже гарна. Блискавка не звикла до компліментів, тому просто подякувала, стенувши плечима. * «Не впадай у відчай – ти сильна, я знаю, ти зможеш це витримати. Твоя доля – у твоїх руках, а я... Я розриваюся – так хочеться порадити тобі тікати, рятуватися, вижити... але водночас розумію, що ти ніколи не пробачиш, якщо я це пораджу... Я не хочу втратити це листування, не хочу втратити тебе... Борися, блискавко, ти здатна на все...» * Вона переїхала з кімнати, яку винаймала, до Вовки. Він сам запропонував, сумирно переїхавши на диван. Вона була вдячна за гостинність, але розуміла – ще один день втрачено. Ще один день триває війна у її рідному місті. – Ти сумна... Щось трапилося? Вона просто подивилася йому в очі. – Вибач... Я дурень. Звісно, трапилося. Війна. Блискавка мовчала. Володя раптом обійняв її. Вона навіть не намагалася вивільнитися. – Я допоможу тобі. – А хіба ти не маєш сказати, що це не твоя війна. – Ні. Якщо це твоя війна, то й моя. Ти потрібна мені, Дитино Сонця. – Ти теж... – вона не договорила, та він і так усе зрозумів. Блискавка підійшла до вікна. Її роздратував власний спокій. Вона не може, не має права радіти, коли її народ страждає. – Вибач, – сказала захриплим голосом. – Зараз не час. – Я розумію. Не хвилюйся. – Не хвилюватися?! Щось яскраве зблиснуло перед очима. Володя круглими очима подивився на чималеньку чорну пляму на стіні. * Дівчинка сиділа за комп'ютером – шукала реферат з історії у мережі. Та раптом її зацікавив заголовок лінка – «Дівчина-блискавка». Клацнула мишкою. «І прийшла дівчина, що метала громи і блискавки, а за нею – великий воїн. Вони разом прогнали ворогів лиш за день, а тоді вони зникли, і ніхто не чув про них, але, за легендою, вони ще довго жили у Червоному місті...» * Серед сміттєзвалища на столичній пошті лежав пожовклий від часу конверт. У ньому – неквапно написаний лист, лист від закоханого хлопця. «...Ти потрібна мені, Дитино Сонця, як повітря, навіть більше. Я закохався – можливо, лише в образ, створений моєю уявою, та хочеться вірити, що у справжню дівчину – щиру, чесну, вірну. І я хочу, щоб ти знала – я завжди буду з тобою, всюди піду за тобою. Навіть на війну...»
Ruthen Moderator	# Posted: 31 May 2008 21:35 Reply WildYennifer Chudova lehenda...Prejemno bulo chytaty. Djakuju!!! Alex__Angel Djakuju za to, sho postavyv na forum
Alex__Angel Member	# Posted: 31 May 2008 21:47 - Edited by: Alex__Angel Reply Хм... і як підводити підсумки? (Більше до мене нічого не поступало) Для конкурсу треба хоча б 3-5 і більше учасників... а тут... може потовжити?... Ще цілком можливо що цей конкурс війде но акції яка не обмеженна часом (Енергоакції) підсумки якої повинні проводитися кожний сезон... Цей конкурс дійсно класний і доречний ;) "Основой для нового альбома и нового шоу Русланы стала мистическая легенда о существовании последней Амазонки"...
WildYennifer Moderator	# Posted: 1 Jun 2008 10:39 Reply Ruthen Alex__Angel Cпасибі!
ingvarwolf Member	# Posted: 1 Jun 2008 15:00 Reply WilD Yennifer! Ти щодня мене дивуєш! Знаєш, я вже назвав своїм "Символом Віри" Твою поезію "Вовк", а тепер ця "Легенда". Посеред її тексту є рядки, які читаються як поезія. У мене, здається, залежність ...від того, що пишеш Ти...
Ruthen Moderator	# Posted: 1 Jun 2008 18:20 Reply ingvarwolf A de mozh znajty toj virsh "Vovk"? Chotilos' b prochytaty...
WildYennifer Moderator	# Posted: 1 Jun 2008 18:49 Reply Ruthen Та не треба шукати, я тут викладу... Я – дикий, шалений звір. Я – вовк, це усе, повір. Бо скрізь, де я буду – страх, Бо люди в моїх руках. Не знають вони мене І згодом цей страх мине. Людиною я була, Та правди я не знайшла. Ніхто ще не зрозумів, Не слухав, не пожалів. Так стала я вовком вмить, Людині в мені болить. На місяць кричить душа: Сама! Це страхіття, жах! Але не чекайте, ні. Собакою буть мені – Це протиприродна річ, Мене поглинає ніч. Назавжди лишусь в лісах: Для мене це вірний шлях. Колись ти мене знайдеш. Впізнаєш? Не впізнаєш. І лиш божевільний страх Побачу в твоїх очах. І те, що ти не сказав – То вовча гірка сльоза. До мене єдиний крок Не зробиш, бо я ... Я вовк.
Ruthen Moderator	# Posted: 1 Jun 2008 18:57 Reply WildYennifer Просто чудово... Нема слів... Розумію, що мав на увазі ingvarwolf
WildYennifer Moderator	# Posted: 1 Jun 2008 19:12 Reply Ruthen Спасибі, цей вірш справді багато означає для мене...
julia wild Member	# Posted: 7 Jun 2008 15:39 - Edited by: julia wild Reply Оля сиділа на дереві. Був похмурий ранок, і було холодно. Вона байдуже дивилася навколо себе. Що саме привело її у цей глухий ліс? Її, здавалось би, щасливу, добре забезпечену людину? Нещодавно Оля одружилась на мільйонері. Коли він одягав їй на палець обручку, то сказав: "Тепер ти можеш стати спокійною назавжди, адже я заробляю просто фантастично". Тоді Олі здавалось це раєм. Але коли ти щодня, ЩОДНЯ живеш за розкладом: сніданок-телевізор-стиліст-гламурна вечірка, то твій дикий інтерес до життя дууже швидко зникає. Будинок багатої пари стояв за містом. Коло будинку був величезний, глухий ліс. Серед небагаточислених сусідів, що мешкали коло цього будинку, ходили слухи, що у цьому лісі мешкають дуже злі вовки. "От і добре", - подумала Оля, "Швидше буде... бо нема сенсу..." Тому зараз вона сидить на гілці та чекає вечора(чоловік на роботі). Ввечері на це місце приходять вовки - пошукати поживу. Оля, зневірена життєвою роллю багатої домосідки, вирішила нею стати. Вечір. Круглий місяць освітив густі крони дерев. Десь далеко почувся вий. Оля насторожилась. Прямо з глибини лісової хащі до дерева наближалися вовки. Ось вони вже стоять, побачивши її та ошкіривши зубасті пащеки. "Ну то що, лялькове життя? Навіщо ти мені?" подумала Оля і злетіла з дерева. * * * Безжальна, зла морда. Очі, що горять злістю, непокорою, ненавистю та голодом... і водночас... Диким, ревним прагненням до життя. Звіриною зухвалістю. І раптом Оля відчуває, як енергія, бойова непокора сповнює її згасле на фоні коштовного бруду серце. Як дикий інстинкт пробуджується у її крові! "То що, звіре, чи не маю я сама право на щастя? На дике щастя? На волю? На вільне життя, нарешті?" розярено подумала Оля. Вона підібрала велику палку, що валялася на землі, та впилася нею у вовчу шкуру. Звір взревів. Їх троє. А вона одна. І чотири прагнення до життя. Троє з них - впевнені, по-справжньому дикі. І одне - як іскра, що вилітає з молодого полумя... * * * Вона зправилась лише з одним. Потім інстинкт посадив її на дерево. Вона чекала майже до самого ранку, поки незадоволені, подерті, голодні звірі не пішли геть до своїх логов. Але коли вона злізла, то думала про своє штучне минуле з іронічною посмішкою. Звичайно, за цю ніч Оля багато що зрозуміла. І вже ніколи не повернеться до свого чоловіка-мільйонера. Колись тут їй трапиться людина, зі схожою долею. Але вона врятує його. І це буде перша дика любов двох колись зневірених у грошовому бруді, і знайшовших свій шлях серед звірів та вільних, некерованих людьми стихій. Не треба закриватися від своєї долі. Її треба ламати так, щоб було справжнє життя. Не синтетичне. Не лялькове. Не гламурне.
Alex__Angel Member	# Posted: 7 Jun 2008 17:40 Reply julia wild Ого як жвидко ти написала... дуже файно!
julia wild Member	# Posted: 7 Jun 2008 17:46 Reply Дякую.
Alex__Angel Member	# Posted: 20 Jul 2008 11:41 Reply Інтерактивна легенда про амазонку, тепер дівчата можуть стати участницями цієї легенди http://aeterna.ru/test.php?link=tests:46063 (автор knjazeva)
Yan4ik Member	# Posted: 20 Jul 2008 14:09 Reply читать классно, но мой украинский далек от идеала=( амазонка от слова amazing ...?
Alex__Angel Member	# Posted: 20 Jul 2008 22:07 Reply Знайшов віршик до пісні... http://martynbyasha.livejournal.com/65583.html Влюбленная Амазонка I- В дымке утренней растворяются звуки, Ветер жжет огнем пальцы стиснутых рук Только сердца стук... За спиной во мгле Смерти верные слуги Мы уйдем от них, словно стрелы в зенит Путь назад закрыт Пр. Душу отдала чужому кумиру Не смотри назад! Нас гонит по миру Наша мука, наша сладкая доля – Этот ветер, эта степь, эта воля. II- Много помнит равнодушное Солнце. Гнев и ярость покорительниц гор Плен и смерть сестёр ... Там алтарные, кровью залиты плиты, Где во славу олимпийских богов Шла на казнь любовь... Пр. Я познала гнев жестокого бога. Мы погибнем, нам осталось немного... Наша мука, наша сладкая доля – Этот ветер, эта степь, эта воля. III- Незавидна роль стать отцом Амазонки. Страсти краткий миг кровью будет прощён. Так велит закон. Но пускай во грех, и пускай ненадолго Я другой удел подарила тебе Вопреки судьбе. Пр. Песня о любви, как жизнь, бесконечна. В шёпоте легенд останутся вечно Наша мука, наша сладкая доля - Этот ветер, эта степь, эта воля.

<< . 1 . 2 .

- Forums -
Online now: Guests - 1; Members - 0 Most users ever online: 19 [14 Apr 2021 14:36]
These forums are running on forum script miniBB™ © 2001-2021 admin \| Ruslana. Official site